Відкриття музею-світлиці поета відбулося 19 травня 1998 року. Це сталося не раптово. До цього дня педагогічний та учнівський колективи йшли не один рік, не одне десятиліття. Тривалий час в школі працювала дружина поета – Тамара Іванівна, син Сергій викладав англійську мову. Та й сам Дмитро Омелянович бував в школі неодноразово. Спілкувався з вчителями, зустрічався з дітьми – для всіх у нього знаходилися щирі, приємні слова.

Перше, коли заходиш до зали музею-світлиці, здається, що вся вона аж проміниться усмішкою поета, що  злітає з великого портрета, намальованого художником О.Писаренком. Всі експонати музею дбайливо збережені і передані школі дружиною поета. Взагалі, Тамара Іванівна стала натхненницею і порадницею творцям музею, його добрим ангелом-охоронцем.

Експонати вражають. На 9 великих планшетах вмістився весь життєвий і творчий шлях поета.

Перший планшет “За Березовою Рудкою у дібровах і гаях голубою незабудкою бродить молодість моя” присвячений родині Дмитра Омеляновича, його дитячим та шкільним рокам, школі, рідному мальовничому селу. Тут вміщені світлини батьків поета, мальовничі краєвиди села, всім відомий палац Закревських.

Друга експозиція носить назву “Мене життя навчило в трудний час боротись до останнього патрона” і присвячена вона бойовому шляху поета. Тут ми бачимо Дмитра Омеляновича прикордонником на заставі Бури, воїном-автоматником під час Великої Вітчизняної війни. Він пройшов Курську дугу, Сталінградську битву. Особливо вражає пожовкла газета “За Победу” датована 1943 роком, де вміщені вірші Дмитра Луценка.

Третій стенд “Усе любов’ю зміряне до дна” - особливий. Родина, дружина, діти – це було головне в житті поета. Безмежну любов до своєї дружини Дмитро Омелянович проніс через усе життя. Передчасна смерть улюбленої доньки Лариси тяжко вразила поета. Десятки пісень, написані після тяжкої розлуки з донькою, увійшли в збірку “Незакінчена соната”.

Увесь творчий шлях вміщений на наступних стендах: ”Київ – ти щастя моє”, “Пісня, моє ти кохання”, “З відкритим серцем я іду до друзів”, “Дорогоцінний скарб моєї долі, яку знайшов між добрими людьми”, “Україно, пом’яни свого сина!” 63 композитори писали музику до його пісень. А їх було понад 300. І співали їх Д.Гнатюк, А.Мокренко, Д.Петриненко, Н.Матвієнко, Б.Сташків, капела бандуристів “Думка”, Національний хор ім. Г. Вірьовки.

Поетична і пісенна спадщина Дмитра Луценка веде у світ української пісні, українського слова. “Я лишаю в спадок людям щирим пісню й слово – нелегкий вантаж”,- писав поет. І на цій спадщині виросло не одне покоління українців. Учні школи, освячені ім’ям поета, бережно несуть пам’ять про видатного поета.

Двері музею-світлиці щоденно широко відкриті для всіх відвідувачів. Екскурсії в музеї проводяться українською, англійською, німецькою мовами. Тож ласкаво просимо до нашого музею!