Педагогічні роздуми “Школа у моєму житті”

КУЦА СВІТЛАНА ВАСИЛІВНА

                 Мені приємно до сліз заходити в рідні стіни, блукати самотньо і згадувати, згадувати...

                 1 вересня 1970 року...  Нова школа зустрічає перших своїх учнів. Серед них була і я. На все життя запам’ятала  свою першу вчительку Кісєльову Інну Олександрівну. Ця вчителька на все життя зайняла почесне місце в сузір’ї найдорожчих моєму серцю людей. Чуйна до бід учнів, доступна і привітна, Інна Олександрівна завоювала прихільність не тільки дітей, а й батьків. До неї йшли тоді і за порадою, і за медичною допомогою. А сьогодні ми ділимося з нею своїми радостями і проблемами. І чуємо як тоді: «Все буде добре». Вона і досі залишається молодою душею, веселою, оптимістичною, повною сил та енергії жінкою.

                 Не раз добрим словом я згадувала Дзюбу Зою Василівну, мого класного керівника  5-8 класів і вчителя англійської мови, яка мала значний вплив на формування мого  світогляду. В моїй душі був той благодатний грунт, падаючи в якій, зерна знання, добра і краси неодмінно проростали і дружно тяглися рунами до сонця.

                Одним із таких щедрих сіячів цих зерен була вчитель російської мови та літератури, класний керівник 9-10 класів Гурович Людмила Іванівна. Окрім звичайних уроків, які Людмила Іванівна проводила жваво і захоплююче, вона знайомила нас і з позапрограмовим матеріалом. Вона завжди нас приваблювала як талановита, неординарна вчителька. Велике щастя зустріти Учителя, який вчить доброті, справедливості, чесності, відповідальності. Вчить бути Людиною. Таким вчителем для мене стала саме вона.

                 1 вересня 1980 року. Невдача при вступі  до Інституту іноземних мов. Але це мені не підрізало крила, бо вірила, що все одно буду працювати в школі, бо покликання – це щастя для людини, якщо вона працює за ним.

                 Прийшла працювати до своєї школи і на все життя запам’ятала слова директора школи Волошина Михайла Миколайовича: ”Вчитель – дуже важка, відповідальна професія. Вчитель не має права на помилку, як і лікар, бо в його руках – душі його учнів.”

                 І ось потягнулися будні і свята, шлях., який я собі намітила. Піонерська вожата, вихователь ГПД, вчитель етики та психології сімейного життя, заступник директора з виховної роботи. І ось уже 4 роки очолюю педагогічний колектив у своїй рідній школі. Поряд зі мною вчителі, які вчили мене, і вчителі, які прийшли працювати останні роки. Зараз школа для мене тим цінніша, чим більше любові винесуть з неї на простір життя її вихованці – до високих і чистих ідеалів, до праці і працюючих, до всього прекрасного, благородного, до тієї справи, яка їх покличе і юнацьку відданість до якої збережуть до сивини.

                Минуть роки, століття. Невпізнанним стане життя, зникнуть багато сьогоднішніх професій, але поки існує людство, збережеться на Землі високе звання – Учитель.

    Куца С .В., директор школи