Вдячність більшості людей – не більше ніж приховане очікування ще більших доброчинностей.

Фр.Ларошфуко.

Мозаїка думок

Школо моя, мій рідний дім!

Дорога до тебе завжди буде означена найсвятішими почуттями, найщасливішими сонячними спогадами.

             Тут пройшло моє дитинство. У твоїх стінах я зустрів юність. Тут зустрів вірних друзів. Саме тут навчали мене найкращі у світі педагоги. Щодня і щомиті я відчував доброту їхніх сердець, їхнє тепло, щире і мудре слово.

             Хіба таке можна забути? Тому знаю напевно: де б не був у житті, в чкі б краї не закинула мене доля, згадуватиму тебе з трепетною ніжністю і глибокою вдячністю.

                                  (Олесь Козаков, випускник 2005 року.)

“…Моя друга домівка…тут я починаю свій життєвий шлях. Помандрую я незвіданими дорогами. Та ніколи не забуду ту, що була першою. Десь там – незнайомий, чужий світ. А тут…Тут  я знаю кожен закуток, серед учителів я знайшла мудрих наставників, а серед учнів – найщиріших друзів. Рідна рідна п’ятдесят шоста…я щаслива, що навчалася тут”.

(Наталія Двоєглазова 1999 р.)

“Рідна школа-мій другий дім…попрощаємося з тобою, розлетимося по світу, у кожного – свій шлях. Як я заздрю тим, хто  залишається під її дахом, тим хто після нас прийде сюди, щоб провчитися тут щасливих одинадцять літ. я бехмежно вдячний всім учителям, за знання, що мені дали, за тепло і ласку своїх сердець”.

(Марія  Рудь, випускниця 2005 року)

 

 

“…Людина все житття вчиться, але основи цих знань закладаються саме в школі. Я думаю, що відкриваючи світ, отримуючи нові знання та досвід, ми ніколи не забудемо наших рідних вчителів, добрих і мудрих, щирих і справедливих. А наші життєві успіхи – це будуть їхні успіхи, бо немає для вчителя більшого щастя, ніж чути про своїх учнів тільки добре слово”.

(В.Обараз, випускник 2005 року).

“Якби було можна, то слово Учитель я б завжди писала лише з великої літери. Бо за цим словом цілий світ кожної людини. Гімназія № 56 – це не просто будівля. У моєї гімназії є душа. А її учитель – це щось особливе. Тільки тепер я зрозуміла, чому кожен вечір, промовляючи якусь молитву, моя мама шепоче:”Боже, дай здоров’я і сили вчителям моєї дитини”. Від цих слів у мене завжди теплішає на душі”.

(Ольга Коваль, випускниця 2004 року)

“Наша гімназія – найкраща з усіх шкіл. Пам’ятаю, коли я вперше переступила шкільний поріг, найбільше мене вразили затишні просторі зали, такі не схожі на вузькі коридорчики інших шкіл.чудово розписаний фресками зал на другому поверсі, а ще картини на стінах-подарунки батьків першокласників і самих учнів-членів художньої студії “Палітра”.

Наша школа має усталені протягом багатьох років традиції – урочисті свята Першого і останнього дзвоника, вишивані рушники на руках випускників гімназії і урочиста клятва на вірність Україні, вручення святого короваю учителям в знак вдячності і поваги…Наша школа- одна велика дружня сім’я. Ми всі добре знаємо, поважаємо і любимо один одного.

Мені особисто гімназія дала багато, і так хочеться, щоб вчительська праця виявилася немарною, щоб я змогла виправдати всі сподівання і віддати сторицею за все затрачене…

Ірина Стройко, випускниця 1998 року

Швидкоплинність життя має помітні віхи. І серед найголовніших-шкільні роки. Бо ж саме тут пізнаєш науку, вчишся цінувати дружбу, здобувати знання і працювати. А найголовніше – це бути людиною.

             Коли приходимо до школи в перший клас, то із захопленням сприймаємо кожне слово вчителя. Минає час і ми вже відчуваємо, що ще замало знаємо, адже попереду пласти відкриттів, які дають можливість пізнати світ знань і красу людських стосунків. Вчителі нашої гімназії щедро віддвють кожному з нас часточку сердечного тепла, яке зігріває наші душі і кожен робочий ранок школяра починається із дзвінка, який невпинно кличе нас до праці. З хвилюванням чекаємо на вчителя, який поведе нас від сивої давнини до сьогодення, по стежках “Лісовї пісні”, від таємниці  виникнення числа до глибин інтегрального обчислення, до фізики ядра. А найголовніше – спілкування з ровесниками. Саме в класі зароджується справжня дружба, яка буде супроводжувати нас довгі роки.

             Школою ми живемо, школою ми пишаємося, школа – дорогоказ у доросле життя!

“Особистість – категорія аксіологічна оцінка”.

(Микола Бердяев)

«Я стою поряд з Президентам США Біллом Клінто-ном, я допомагаю йому порозумітися з моїми співвіт­чизниками. / дякую своїй, п'ятдесят шостій. Адже саме бона, дала, такі знання англійської  мови, які вивели мене на почесну міжнародну орбіту. І пишаюся нею, ба­чу невичерпну енергію її вчителів, вірю в її майбутнє»

(Ольга Гоєр, випускниця 1991 року)

«Хто я? Я ще краплинка у великому морі життя! І навколо мене — тисячі таких же. краплинок.  Та я вірю,   скоро ми уллємося у великий потік, що змете на своєму шляху все,  що заважає Україні бути щасливою. А допоможе,   нам   у   цьому   наша   рідна гімназія»

(Андрій Рудковський, учень 5 класу)